Літературно-музична композиція «Ти себе Українкою звала» (Свято до дня народження Лесі Українки)

Вислови:

1. Я маю в серці те, що не вмирає… (Леся Українка)

2. Ти себе Українкою звала.

І чи краще знайти ім’я

Тій, що радістю в муках сіяла,

Як Вітчизна велика твоя!

3. Вона в віки майбутні йти повинна…

(праворуч розміщена виставка книг поетеси. Посередині під портретом – столик, де стоять квіти і роботи дітей. По обидва боки зібрали діти й сидять на лаві. Заходить хлопчик і дівчинка в українському вбранні з хлібом на рушнику і колосками з калиною)

1-й учень

Вишеньки-черешеньки,

Червонії, спілі.

Чого ж бо ви так високо

Виросли на гіллі?

2-й учень

Ой того ми так високо

Виросли на гіллі,

Якби зросли низесенько,

Чи тож би доспіли?

1-й учень. Діти, ви, напевно, добре знаєте, що автор цих рядків – відома українська поетеса.

2-й учень. Лариса Петрівна Косач.

1-й учень. Так, це Леся Українка.

Хлопчик.

Ти себе Українкою звала.

І чи краще знайти ім’я

Тій, що радістю в муках сіяла,

Як Вітчизна велика твоя!

Дівчинка

Тобі сьогодні хліб, калину й колос

Твоя малеча рідна принесла.

Ти все життя з недугою боролась

Та творчістю ти смерть перемогла!

(Сказавши слова, діти кладуть хліб на рушникові на стіл і вазу з колосками. На фоні тихої мелодії йде діалог ведучої та Лесі)

Ведуча. Ти, дівчинко, в які світи мандруєш?

Леся. Я до людей.

Ведуча. А як твоє імення?

Леся. Леся.

Ведуча. А де зросла ти, дівчинко вродлива?

Леся.

Мене весна на лузі породила,

Заквітчана у проліски.

Водила вона мене за руки у лани,

На луки дальні, до верби старої,

Розщепленої громом весняним,

Водицею з криниці степової

Щоранку напувала…

Була я вільна і щаслива.

Та якось вдень, коли скінчилася злива,

Я на отаві дудочку знайшла,

Обвітрену, стару, робітникові.

Заграла я й почула дивну мову –

То мова муки людської була…

Так вперше я відчула муку пісні, яка співцеві сну не принесла.

Яка його будитиме й вестиме, і сіятиме слово молоде,

Аж поки сам він хащами густими

Пробуджених від сну не поведе…

І я тепер на шлях ступити мушу.

Я поспішаю…

Я до вас іду.

(Леся повільно іде до дітей і сідає біля столика під портретом поетеси)

1-й учень. Всесвітньо відома поетеса Леся Українка – Лариса Петрівна Косач – народилася 25 лютого 1871 року в місті Новоград-Волинському. Батько Лесі був відомим громадським діячем.

2-й учень. Мати поетеси – дуже відома українська письменниця Олена Пчілка, з творчістю якої ми добре знайомі. Батьки хотіли, щоб їхні діти навчилися шанувати свій народ, його рідну мову, звичаї.

Ведуча. Про дитинство та юність Лесі багато спогадів залишили її рідні, а також близькі друзі. У сім’ї Лесі було шестеро дітей: Михайло, Лариса, Ольга, Оксана, Микола, Ісидора. Леся росла привітною і чутливою до краси, яка її оточувала. Водночас була веселою і жвавою.

3-й учень. Читати Леся почала в чотири роки, шестирічною навчилася писати, а в п’ять років добре грала на фортепіано: згодом і сама складала пісні. В дев’ять років склала свій перший вірш «Надія», який присвятила тітці Елі, заарештованій в Петербурзі.

4-й учень.

Надія

Ні долі, ні волі в мене нема,

Зосталась тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро, -

Там жити чи вмерти, мені все одно,

Поглянути ще раз на степ, на могилки,

Востаннє згадати палкії гадки…

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталась тільки надія одна.

5-й учень. Леся дуже любила читати, малювати, вишивати, співати. Вона разом із своїми братами й сестрами захоплювалась українськими піснями, казками, легендами.

6-й учень. Маленька Лариса була така ж, як і ми. Любила ще й бігати лісами, луками, плела віночки. Ось як згадує про неї сестра Ольга: «Зовсім малою, либонь п’ятилітньою дитиною запам’ятала Леся деякі волинські танкові пісні. Залюбки танцювала Леся козачка з братиком Михайликом, з яким була нерозлучна».

Ведуча. Ще малою Леся тяжко захворіла. Якось взимку в сильний мороз, спостерігаючи в місті Луцьку зі святом Водохреща, примерзла чобітками до льоду. Почався туберкульоз кісток, який з часом перекинувся на легені, потім – на нирки. Через хворобу вона навчалася в дома, під керівництвом приватних вчителів, а потім самостійно здобувала освіту.

7-й учень. Леся володіла тринадцятьма мовами, а французькою, німецькою, італійською вона могла писати вірші. Тяжка хвороба прикувала її до ліжка, довгий мусила лежати в гіпсі. Та вона з надзвичайною мужністю терпіла біль. Важко повірити, що автор мужніх сильних творів – слабосила, хвора дівчинка.

8-й учень.

Я на гору круту крем’яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

Так, я буду крізь сльози сміятись

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

9-й учень. Вже не підводячись з ліжка, смертельно хвора, вона поривалася думкою до своїх задумів. «Нехай моїм останнім акордом буде молитва до сонця», – сказала поетеса.

10-й учень

Як умру, на світі запалає

Покинутий вогонь моїх пісень

І стримуваний промінь засіяє

Вночі запалений, горітиме удень.

11-й учень. В останні роки свого життя Леся Українка працювала з особливим напруженням. Вона поспішала, вона хотіла встигнути якнайбільше сказати людям. До останньої хвилини не залишала вона своєї єдиної зброї поетичного слова.

12-й учень.

Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, в руках невідомих братів

Станеш -й ти кращим мечем для катів.

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               

13-й учень.

Тішся, дитино, поки ще маленька,

Ти ж бо живеш навесні,

Ще твоя думка літає легенько,

Ще твої мрії ясні.

14-й учень.

На зеленому горбочку,

У вишневому садочку

Притулилася хатинка,

Мов маленькая дитинка

Стиха вийшла виглядати, чи не вийде її мати.

15-й учень.

Тиша в морі… ледве-ледве

Коливає море хвилі.

Не колишуться од вітру

На човнах вітрила білі.

16-й учень.

Як дитиною, бувало,

Упаду собі, на лихо,

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

«Що болить?» – мене питали,

Але я не признавалась, -

Я була малою горда –

Щоб не плакать, я сміялась.

В дитячий любий вік, в далекім ріднім краю

Я чула казку. Чула раз,

А й досі пам’ятаю.

Кохана стороно моя!

Далекий рідний краю!

Що раз згадую я тебе,

То й казку цю згадаю!

17-й учень. Казки, перекази, повір’я навівали поетесі чудові рядки про Велета, про Мавку в зорянім вінку. І про Лелію.

Ведуча. «Лелія» – так називається Лесина казка, інсценізацію якої ви зараз побачите. Ось який чарівний сон наснився хворому хлопчикові Павлусеві.

(З правої сторони під сценою присів гурт дівчаток-квіточок (3 дівчинки). З лівої – ліжко(лава), на ньому хворий Павлусь)

ДІЙОВІ ОСОБИ: Лелія-цариця, Павлусь, мама, 3 дівчинки-лелії,

Павлусь сидить у ліжечку, біля нього – мати.

Мати. Спи, Павлусю, пізно вже! Ти ж слабий ще. Тобі треба заснути.

Павлусь. Мамо, мамочко, я не хочу спати. Розкажи мені казочку про маленьких ельфів, що живуть у квітках, про їхню царицю Лелію.

Мати. Ні, Павлусю, пізно вже. Нехай завтра. Спи, моє любе хлоп’ятко!

(Лягає, мати вкриває і виходить. Павлусь засинає. Пісня «Колискова»)

Павлусь. Ти Лілея-цариця?

Лісова цариця. Так! Ти радий мені?

Павлусь. Дуже, дуже радий! (Встає з ліжка)

Лісова цариця. Зараз ти станеш маком, і ми полетимо до моїх сестричок, довідаємося, як вони живуть.

(Лісова цариця одягає Павлусю зелену шапочку з квіткою маку на голову. Вони вибігають з саду, підходять до дівчаток-квіточок).

Лісова цариця. Ото сплять! І не чують, що ми до них прилетіли! Вставайте, мої сестриці!

(Торкається кожної дівчинки, вони оживають, встають на ноги, стають півколом).

1-а лілея. Вибачай, царице-сестрице! Якби ти знала, як ми стомились! Ох, бідні ми, квіти!

Лісова цариця. А що ж вам таке?

2-а лілея. Вдень нас руками займають, листя обривають, а часом і віку збавляють, гострим ножем стинають, несуть нас у панську палату, ставлять нас у воду, гублять нашу вроду. Ой, сестрице, скільки нас погинуло, білий світ покинуло. Ось було недавно свято – скільки нас потято!

Лісова цариця. Бідні, бідні мої сестрички! (Журливо мовила й озирнулась). А де ж моя сестричка наймолодша?

3-лілея. Немає сестриці, немає – в іншому садочку процвітає. Віддала сестрицю наша панна, випросила дівчина Мар’яна, за щиру свою роботу влітку випросила щонайменшу квітку.

Павлусь (до Лелії-цариці). Засмутили мене твої сестрички. Полетіли до Мар’яни! (Обоє вибігають)

(В цей час дівчатка-квіточки танцюють і завмирають у крузі)

Лісова цариця. Здорова, люба моя сестричко!

Лілея наймолодша. Здорова, люба сестрице, Лілеє-царице! Де ти літала? Де ти бувала? Чи моїх сестричок не видала?

Лісова цариця. Видала, видала, і про тебе розпитала.

Лілея наймолодша. Як же вони маються, мої сестриці, мої милі жалібниці? Чи згадують про сестру молоденьку, про лілею біленьку?

Лісова цариця. Згадують, згадують, щодня плачуть по тобі.

Лілея наймолодша. Нехай не плачуть, нехай не ридають. Мені в цій квітниці краще, ніж цариці. Красуюсь, пишаюсь, з лишеньком не знаюсь. Ще сонце не сходить, а моя Мар’яночка з хатиночки виходить, мене поливає та доглядає!

Лісова цариця. Що ж, люба сестрице, скажи Мар’яночці спасибі, що так гарно тебе доглядає. Рости ж, Леліє, розкішна, красна, щоби була доля щасна! Павлику, а нам пора вже повертатися додому. Бачиш, он вже сонце сходить.

(Бере за руку і хоче бігти додому. Павлусь простягає руку, і вони вибігають. Лісова цариця зникає, а Павлусь знову в ліжку)

Павлусь. Леліє! Я не хочу додому. Я ще хочу тут залишитися, у Мар’яни.

Лісова цариця (здалеку). Ні, любий Павлусю, нехай іншим разом, на сьогодні досить, мені ніколи, ще маю багато роботи. Лягай, відпочинь трішечки. Прощавай! Будь здоровий!

Павлусь. Почекай! Почекай! (Ніби уві сні, простягає руки і розплющує очі)

Мати. (заходить до кімнати) А, ти вже прокинувся, моя люба дитино! Ну, як ся маєш?

Павлусь. Добре! Зовсім добре! А знаєш, мамочко,який гарний сон мені приснився? Мені снилася Лелія-цариця! Це вона допомогла мені одужати. Якби ти знала, яка вона красива і добра!

Ведуча. Діти, тепер ви змогли і самі переконатись, який великий потяг до життя був у цієї людини. Вона всією своєю душею вболівала за долю свого народу. Про це свідчить її поезія. Хто з вас хоче допомогти нам ближче познайомитись з поезією Лесі Українки?

(Діти читають вірші поетеси)

Леся. Друзі, я дуже вдячна вам за пам’ять, за гарно прочитані вірші. Тому прийміть на пам’ять ці книжечки. (Дарує дітям книги)

Ведуча. Життя Лесі Українки – це подвиг митця, один з тих подвигів, які підносять людину в очах сучасників, роблять її нетьмарною зіркою в очах нащадків.

(Всі учні встають. Леся стає посередині залу)

Леся.

Інші будуть співці по мені,

Інші будуть лунати пісні,

Вільні, гучні, одважні і горді

Поєднаються в ясній акорді

І полинуть у ті небеса,

Де сіяє одвічна краса;

Там на їх обізветься луною

Пісня та, що не загине зо мною.

Ведуча. Дякуємо вам за увагу, на цьому наша літературно-музична композиція «Ти себе Українкою звала» підійшла до кінця. Дякуємо!